Настільний теніс, підготовка спортсменів до змагань (групи 1,4)
Одним із вирішальних факторів успіху при відносно однакових рівнях фізичної і техніко-тактичної підготовленості гравців у настільний теніс є психологічна готовність тенісиста до змагань. Психологічна підготовка допомагає створювати такий психологічний стан, який сприяє, з одного боку, найбільшому використанню фізичної і техніко-тактичної підготовленості, а з другого – дозволяє протистояти змагальним факторам і тим, які цьому перешкоджають (невпевненість у своїх силах, страх до поразки, скованість, перезбудження і т. д.).
Спортивне досягнення є результатом взаємодії зовнішніх (фінансових, матеріальних) і внутрішніх (ставлення до тренувань, наявність генетичних передумов) факторів, які можуть бути взаємозумовлюючими. При цьому зовнішні детермінанти тільки опосередковано впливають на успіх, викликаючи у спортсмена суб’єктивні стани, які визначають його поведінку. Ряд учених вважає, що кожна подія відбувається на тлі певного психологічного стану, що зумовлює її перебіг, а внаслідок цього – її зміну.
Сьогодні виникла науково обґрунтована потреба дослідити психічні якості в контексті розгляду підготовки тенісистів. Проблема формування психічних якостей спортсменів є однією з основних у загальнопсихологічній систематиці розвитку властивостей і здібностей особистості. Формування психічних якостей автори розглядали з різних позицій: як результат закріплення процесу внаслідок повторення рухових дій; як наслідок генералізації узагальнення процесів; як результат синтезування різноманітних аспектів однієї модальності з наступним закріпленням системи, що утворилася [3].
Дедалі актуальнішою постає проблема специфіки психічної діяльності в настільному тенісі, оскільки резерви психіки – один з основних факторів подальшого зростання спортивних досягнень і скорочення терміну підготовки спортсменів високої кваліфікації.
Умови, в яких проходять змагання з тенісу, відрізняються від умов тренувальних занять. Цими відмінностями переважно є:
1. Важливість результатів змагань для спортсмена:
а) присутність глядачів, трансляція по телебаченню і радіо, публікація у газетах і журналах. Отже, значення є публічним видовищем і діяльність спортсменів, які беруть участь у них, набуває суспільного значення й отримує соціальну оцінку;
б) змагання – це завжди перевірка готовності, доцільності витрачених зусиль і часу. Результати змагань фіксуються офіційно і, на відміну від результатів, показаних на тренувальних заняттях, вони дають право на матеріальну винагороду, присвоєння спортивних розрядів і звань.
2. У змаганнях завжди є суперник, підсумок їх визначається як результат безпосередньої взаємодії з ним.
3. На змаганнях присутні судді, які регламентують і оцінюють відповідно до правил змагань діяльність спортсмена.
4. Змагання може проходити в незвичних умовах (кліматичних, погодних), під впливом дій суперника, суддів, товаришів по команді, глядачів, на незвичній спортивній арені, з новою амуніцією тощо.
Сумарний вплив змагальних умов викликає у спортсменів стан нервово-психічної напруги, яку вони не відчувають або ж слабо відчувають під час тренувальних занять. Щоб реалізувати на змаганнях усі свої можливості, тенісист повинен:
1) діяти в різноманітних умовах, не піддаючись впливу зовнішніх і внутрішніх факторів;
2) виконувати необхідні рухи і дії з високим рівнем точності, щоб звести до мінімуму кількість помилок;
3) швидко і правильно оцінювати змагальну ситуацію, приймати рішення і без вагань виконувати їх;
4) самостійно регулювати стан нервово–психологічної напруги.
Можна стверджувати, що цього можна досягти лише завдяки відповідній психологічній підготовці, яка включає формування у спортсменів такого психічного стану, при якому вони можуть:
а) повною мірою використовувати свою загальну і спеціальну підготовленість для досягнення максимально можливого результату;
б) протистояти негативним передзмагальним і змагальним факторам, що викликають неузгодженість нейродинамічних функцій.
У психологічній підготовці спортсмена виділяють два аспекти – завдання і засоби загальної психологічної підготовки до змагань та спеціальної психологічної підготовки до кожного змагання.
Загальна психологічна підготовка спрямована на розвиток і удосконалення психічних якостей і умінь, що необхідні спортсменові для змагальної діяльності загалом. Її головне завдання – навчити спортсмена користуватися найбільш універсальними прийомами і методами, що забезпечують психічну готовність до діяльності в характерних для змагань незвичайних (екстремальних) умовах. І. А. Воронов [3] вважає, що до таких прийомів і методів належать – оволодіння способами саморегуляції емоційних станів, рівня активності, концентрації і розподілу уваги та оволодіння прийомами мобілізації вольових зусиль.
Іншим завданням загальної психологічної підготовки до змагань є засвоєння прийомів моделювання в тренувальних заняттях умов змагальної боротьби з використанням моделей двох видів – вербально–образних і реальних. Перша означає опис на словах і образне уявлення передбачуваної (прогнозованої) ситуації, дій суперника і власних рухів. Вона матеріалізується за рахунок використання схем, макетів, малюнків, фотографій тощо. Реальна модель – це створення в процесі тренування умов, подібних до змагань. У настільному тенісі це здійснюється шляхом спарингів і суддівства, у різних залах, у різний час доби.
Спеціальна психологічна підготовка до конкретного змагання спрямована на формування у спортсмена психологічної готовності до майбутнього змагання. Її мета полягає в тому, щоб перед змаганнями і в їх процесі тенісист перебував у такому психічному стані, який забезпечує ефективність і надійність саморегуляції поведінки і дій.
Істотними факторами цього стану є настановлення на досягнення перемоги і певний рівень емоційного збудження, що сприяє, з одного боку, вияву необхідної рухової і вольової активності, а з другого – точності й надійності управління нею.
Основні методи психологічної підготовки тенісистів спрямовані на формування у спортсмена до і під час змагань так званого оптимального бойового стану.
При очікуванні спортивного змагання в тенісиста виникає особливий психоемоційний стан, що досягає максимального рівня під час його ведення. «Бойовий» стан спортсмена поєднує три взаємозалежні компоненти: розумовий, емоційний та фізичний. При цьому розумовий компонент полягає в умінні швидко виявити слабкі сторони суперника, приховати свій внутрішній стан, повністю зосередитися на змаганнях. Емоційний відображає внутрішній рівень тривожності й збудження. Для тенісиста дуже важливо бути впевненим у собі, змобілізованим, сповненим бажання перемогти.
На практиці методи психологічної підготовки зводяться до регуляції негативних емоційних станів, переживань. Їх застосування особливо актуальне в передзмагальному і змагальному періодах.
Спортсмен усе своє спортивне життя бере активну участь у змаганнях. При цьому його психічний стан у період тренувальних занять буде суттєво відрізнятися від передстартового і стартового. У передстартовому і стартовому періодах практично реалізується вся попередня психологічна підготовка. Відомі такі етапи психологічної підготовки: початковий, навчально-тренувальний, передзмагальний, змагальний, реабілітаційний.
Доцільно, на наш погляд, психологічні характеристики кожного з етапів розглядати з позиції теорії контролю, заснованої на концепції компонентів вольового акту.
Початковий етап характеризується ухваленням рішення, що завершує мотиваційну фазу. Мотивами занять настільним тенісом можуть бути прагнення до самореалізації, висока соціальна значущість виду спорту, популярність настільного тенісу тощо.
Базові аспекти початкового етапу психологічної підготовки полягають у реалізації мети шляхом ініціювання певного виду дій. Початковий етап триває від одного тренування до декількох місяців. На цьому ж етапі проводиться психодіагностика спортсменів з метою виявлення найбільш сприятливих методів психологічної підготовки, навчання їх різних способів психічної саморегуляції та розвитку волі.
На думку І. А. Воронова [3], навчально-тренувальний етап психологічної підготовки найтриваліший. Він характеризується такою функцією волі, як стійкість дії, тобто підтримка первісного наміру в активному стані аж до моменту досягнення мети. Важливо, що на цьому етапі типовим є використання засобів загальної психологічної підготовки спортсмена–тенісиста. Без неї все, що вдалося нагромадити протягом місяців тренувань, може бути втрачено протягом кількох хвилин за столом.
Саме цей напрям підготовки тенісистів спрямований на формування й удосконалення тих якостей і психічних станів, від яких залежить успішність діяльності на змаганнях. Вони сприяють організації всіх інших рис характеру спортсмена.
Психологічна підготовка сприяє зниженню рівня напруги у спортсменів різної кваліфікації. Якщо за сталого тренувального навантаження, далекого від максимального обсягу й інтенсивності, у спортсмена спостерігаються явні ознаки першої стадії психічної напруги – нервозність, то, ймовірно, причини його треба шукати в додаткових факторах. Такими можуть бути: несприятливий психологічний клімат у групі, надто тривале перебування на тренувальних зборах у відриві від сім’ї, зниження мотивації (приміром, скасування поїздки на змагання, у яких спортсмен хотів брати участь); конфліктна ситуація в особистому житті (наприклад, необхідність розподіляти час між тренуваннями і підготовкою до іспитів у школі, інституті, аспірантурі), зниження цінності спорту в конкретній ситуації тощо. З виникненням ознак нервозності необхідно коригувати стосунки і поведінку спортсмена, можливо, навіть його режим, але не тренувальне навантаження.
Під час розвитку другої стадії перенапруження виникає потреба внесення уточнень у заплановане тренувальне навантаження і в систему відновлення спортсмена.
Виявлення ознак третьої стадії психічної напруги (астенічності) означає, що було допущено грубі помилки у підготовці спортсмена. Необхідні тривалий відпочинок і відновлювальний режим, зміщення цільових настанов, оскільки порушено безперервність діяльності, і саме це не дозволяє спортсменові мобілізувати власні сили.
Передзмагальний етап моделює майбутні змагання. Тут має місце вияв такої функції волі, як подолання перешкод у процесі виконання дій. З огляду на це, виникає необхідність передбачити всі можливі варіанти розвитку стресових подій і спланувати визначені дії для зменшення їхнього впливу чи повного усунення.
На передзмагальному етапі використовують ті методи психологічної підготовки спортсмена, що максимальною мірою відповідають вирішенню поставлених завдань і враховують його індивідуальні особливості.
Для навчально-тренувального етапу характерна спеціальна психологічна підготовка спортсмена до конкретного змагання. Основним завданням підготовки до конкретного змагання є створення такого стану психологічної готовності спортсмена, який забезпечить його успішний результат.
При цьому, стан психологічної готовності являє собою динамічну систему, що охоплює такі елементи: 1) впевненість у власних силах; 2) прагнення завзято і до кінця боротися задля досягнення змагальної мети; 3) оптимальний рівень емоційного збудження; 4) високу стійкість до несприятливого впливу зовнішніх і внутрішніх факторів; 5) здатність довільно керувати своїми почуттями, діями і поведінкою загалом. Формування такого стану передбачає спрямовану організацію дій спортсмена з урахуванням умов проведення змагання.
Цілеспрямована підготовка полягає в тому, щоб ідеомоторно створити систему техніко-тактичних елементів, позитивного ставлення до змагань. Процес спеціальної психологічної підготовки до конкретного змагання охоплює такі взаємозалежні ланки: 1) збір інформації про умови змагання; 2) правильне визначення мети; 3) формування й актуалізація мотивів участі в змаганнях; 4) програмування техніко-тактичної, фізичної діяльності; 5) саморегуляцію несприятливих внутрішніх станів; 6) збереження і відновлення нервово-психічної стійкості.
У разі якщо психологічна підготовка спортсмена здійснюється не систематично, то на заключному етапі підготовки можуть проводитися спеціальні заходи щодо корекції психічних станів з метою зміцнення його психологічного захисту. Вони проводяться за тією ж схемою, із застосуванням аналогічних методів, однак у більш стислий термін і в меншому обсязі.
Змагальний етап характеризується максимальним вияявом такої функції вольового процесу, як подолання перешкод при виконанні дій [3]. Очевидним є те, що за рівних умов, перемагає той, хто краще підготовлений психологічно. На змагальному етапі особливу роль відіграє ситуативне управління станом і поведінкою спортсмена. Воно здійснюється в тих випадках, коли виявлено недоліки у психологічній підготовці і потрібен терміновий вплив на психічний стан спортсмена (за день до змагань чи у день їхнього проведення).
Необхідно виділити реабілітаційний етап після навчально-тренувальної та змагальної діяльності спортсмена. Саме цей етап значною мірою визначає майбутню спортивну кар’єру. Особливо це помітно після першого виходу тенісистів до столу, адже досить часто він закінчується поразкою для новачка. А це, своєю чергою, викликає у спортсмена гостре почуття невпевненості у власних силах, страх перед майбутніми двобоями, перехід у інший вид спорту.
Завданням реабілітаційного етапу як для тренера, так і для спортсмена є реальний погляд на стан речей. Отож перемогою стануть наступні змагання для тенісиста. Участь у них дозволить виявити тих спортсменів-початківців, хто за складом особистісних якостей здатний успішно витримувати психологічні навантаження.
Ефективними методами психологічної реабілітації, що отримали позитивну оцінку багатьох спортсменів, є активний відпочинок і гіпноз (з використанням спеціальних текстів навіювання), а також їхній різновид – вербально-музична психорегуляція та психобіоенергетичний транс.
Проблема формування психічних якостей спортсменів належить до одного з аспектів загальнопсихологічної проблеми розвитку властивостей і здібностей особистості на основі психічних процесів і станів.
Утворення психічних якостей на основі психічних процесів розглядали вчені з різних позицій: як результат закріплення процесу внаслідок повторення рухових дій; як наслідок генералізації узагальнення процесів; як результат синтезування різноманітних процесів однієї модальності з наступним закріпленням і узагальненням системи, що утворилася.
Під час розгляду взаємозв’язків окремих психічних якостей у цілісній структурі саморегуляції необхідно поділяти їх залежно від рівня чутливості до тренувальних навантажень і важливості для результату діяльності на консервативні і референтні. Перші визначаються вродженими здібностями людини (швидкість виконання дій тощо). Вони частково змінюються з плином часу та зі зростанням майстерності.
Зміст референтних якостей становлять:
– швидкість складної реакції;
– точність реагування на рухомий об’єкт (інтервал 0,3 – 0,5 сек);
– чіткість у прогнозуванні діяльності;
– стійкість уваги;
– швидкість вирішення завдань за наявності трьох–п’яти варіантів відповідей;
– досконалість «відчуття часу».
Критеріями розвитку ефективної діяльності може слугувати комплекс високорозвинутих психічних функцій (моторної, сенсорної, інтелектуальної тощо), що детермінують перемогу спортсменів. Вони поєднують у собі такі психологічні показники: просту і складну зорово-моторну реакцію, просторову чіткість рухів, розподіл, обсяг, переключення уваги.
В контексті розгляду психомоторних показників діяльності спортсменів вчені виділяють три психічні акти:
– сенсорне реагування – процеси виявлення та сприйняття стимулу;
– центральне реагування – процеси, пов’язані з переробкою отриманої інформації;
– моторне реагування – процеси, що визначають початок руху.
Настільний теніс відрізняється складністю теніко-тактичних засобів і тому вимагає особливого підходу до інтелектуальної сфери спортсменів, пізнавальних процесів, зокрема пам’яті, в плані збереження та відтворення відчуттів і перцептивних образів, накопичення знань та умінь ведення змагань за екстремальних умов діяльності.
Результати наукових досліджень з участю тенісистів високої кваліфікації засвідчують, що при підвищенні рівня екстремальності умов діяльності у найбільш надійних, емоційно стійких спортсменів покращуються показники короткочасного зорового, слухового, оперативного видів пам’яті. Основні причини вчені вбачають у наявності оптимального психічного напруження, а також у сформованості нейродинамічних якостей організму тенісистів.
Особлива роль в управлінні психічним стресом в умовах діяльності спортсменів належить увазі. Різні параметри цього пізнавального процесу можуть бути компенсовані в умовах тренувань і змагань. Зокрема, розподіл уваги компенсується її інтенсивністю й стійкістю. При цьому порушення першої компенсується здатністю до переключення.
Увага відіграє надзвичайно важливу роль при оволодінні руховими навичками. Цей етап свідомо неконтрольований. Тобто коли тенісистові вдається довезти до автоматизму техніку виконання певної вправи, то закономірно зростає і рівень уваги.
Психологічна підготовка здійснюється в процесі багаторічної підготовки гравця протягом усіє спортивної діяльності і направлена на досягнення розвитку та удосконалення мотивації до тренувальної й змагальної діяльності, спрямованої на досягнення максимально високих результатів.
Ідентифікують декілька структурних компонентів психологічної підготовки.
Мотиваційно-цільовий компонент – це потреби, мотиви, цілі, які лежать в основі структурних характеристик процесів регуляції діяльності. Рівень прагнень також належить до структурних особливостей регулювання, які пов'язані з досягненням мети діяльності. Цей рівень передбачає ступінь важкості обраної мети. Фактори такого вибору умовно поділяють на ситуативні та особистісні. Очікування успіху чи невдачі зараховують до першої групи факторів. Отримання задоволення від чемпіонства на будь-якому рівні змагань зачисляють до особистісних факторів.
Інформаційно-оцінювальний компонент виявляється у сукупності різноманітного оцінювання та самооцінки людини, які містять інформацію про якості суб'єкта, соціальне середовище, умови діяльності. Завдяки цьому оцінки і самооцінки стають для особистості інструментами самоуправління і регуляції діяльності, котрі виконують відповідальну роль в організації цілісної поведінки й актуальної діяльності суб'єкта.
Емоційно-вольовий компонент охоплює регуляторну функцію емоцій у життєдіяльності людини. Емоції – одна з найважливіших сторін психічної діяльності. В них у формі переживання виражається ставлення людини до довкілля та до самої себе. Емоції виникають як результат співвідношення знань людини про сприятливі чи небажані подразники з тим, що впливає на неї в конкретний момент. Емоційний компонент об'єднує такі психічні стани, як тривога, фрустрація, стрес, дискомфорт, напруженість, конфлікт та ін [6].
Корекційно-виконавчий компонент визначається тим, що чуттєве відображення є джерелом усього процесу регулювання. Єдність чуттєвого відображення, цілісність його структури, взаємозв'язок між його частинами визначає сенсорну організацію людини, її сенситивність. Поняття сенситивності містить у собі сенсомоторні характеристики, у яких важливу роль відіграє кінестетичний аналізатор. Руховий аналізатор контролює довільні рухи, котрі є результатом діяльності інших аналізаторів.
Знання психології не тільки допомагають спортсменові пізнавати власну психологію, а й сприяє отриманню відомостей про особливості психології інших людей (суперників, друзів по команді, тренерів). Для цього гравцю слід оволодіти навиками об’єктивного психологічного спостереження. Надзвичайно важливим є вміння відмічати особливості поведінки і стан інших людей під час змагань.
Загальні знання психології сприяють навчанню самоспостереження, що поступово може стати більш цілеспрямованим та контентним.
Сутність методу навчання полягає у використанні засобів і прийомів, котрі створюють кондиції для цілеспрямованого та свідомого оволодіння руховими навиками.
Одним із поширених методів психологічного тренування є модельне тренування. Його сутність полягає у проведенні занять в умовах, максимально наближених до змагальних. Створюються такі умови, котрі зазвичай викликають порушення перебігу психічних функцій спортсмена. Такий вид тренування ефективний тільки в разі систематичності його виконання. В кінцевому підсумку спортсмен повністю адаптується до модельованих умов змагань.
До одного із видів психологічної підготовки належить метод десенсибілізації. Його завдання – це адаптація спортсмена до факторів, які можуть психічно травмувати. Цей прийом базується на чисто психологічному впливі. Попередньо вивчають суб'єктивно важливі для спортсмена змагальні фактори, його особисті переживання. Потім спортсменові пропонується уявити себе у ситуації, яка завдала психологічної травми, або спеціально підвести розмову до неї. Спортсмен сам розповідає про переживання, що у нього виникли. Таким чином методика повторюється декілька разів. У результаті свідоме маніпулювання факторами, які психічно травмують поступово адаптуватиме гравця до них і знижуватиме силу їх емоційного впливу. Тенісист перестає сприймати негативний вплив таких факторів.
До методів психологічного тренування зараховують вправи, що базуються на м'язовій релаксації та м'язовій активації. Ці методи сприяють психічному відновленню спортсмена після великих тренувальних і змагальних навантажень. Вони використовуються і для регуляції передзмагальних станів.
Під час змагальної діяльності психічний стан змінюється, тому ефективними виявляються методи безпосереднього психічного впливу. Гравці у настільний теніс використовують методи словесного впливу, відволікання уваги, зміни чи уточнення цілей і завдань участі у змаганнях, стимуляції вольових якостей та ін.
Підвищене емоційне збудження перед стартом є позитивним фактором, що сприяє мобілізації внутрішніх ресурсів гравця, якщо це не переходить оптимальних меж для конкретного спортсмена. Таке збудження стимулює впевненість у своїх силах, підвищує концентрацію уваги, рівень регуляції рухів і т. д.
Як тільки рівень емоційного збудження переходить оптимальні рамки, виникає стан перезбудження, який веде до невпевненості, тривоги, зниження уваги, дискоординації рухових функцій, втрати самоконтролю і як наслідок – зниження ефективності змагальної діяльності. Фізіологічно це проявляється у підвищенні ЧСС (частоти серцевих скорочень), м’язовому напруженні, підвищенні потовиділення, появі безсоння та байдужості до результату.
Проте недостатнє збудження не дозволяє спортсменові в повній мірі реалізувати свої можливості під час змагань.
Психологічне збудження, що виникає перед стартом та під час гри, називається стресом. Стрес може здійснювати як позитивний (мобілізуючий), так і негативний (пригнічуючий чи перезбуджуючий) вплив на організм спортсмена. Стрес – це результат діяльності мозку. Оволодіти стресом, подолати його можна тільки в тому разі, якщо визнати його наявність.
Гравець у настільний теніс може навчитись управляти власним стресом, розвиваючи спеціальні навики. Передусім йому потрібно навчитись оцінювати рівень стресу в певний момент, що необхідно для виявлення свого максимального потенціалу. Для цього треба подумки оцінити по 10–бальній шкалі ті ознаки й симптоми стресу (концентрація уваги, дратівливість, тривожність, дискоординація, безсоння і т. д.), які виявляє в себе спортсмен у спокійній обстановці, будучи дома чи в колективі приємних людей. Потім слід згадати й оцінити ті ж симптоми, які супроводжували його під час найбільш успішних змагань. Відтак виміряти таким же чином рівень стресу на тренуваннях та на змаганнях, де не вдалось показати високі результати. Зробити висновки, визначити оптимальні величини симптомів, до яких необхідно тягнутись, та рівні стресу, яких потрібно уникати.
Основними методами боротьби зі стресом, вважають психологи, є релаксація, візуалізація, контроль своїх думок.
Релаксація – це максимальне розслаблення м’язової системи, в результаті чого заспокоюється нервова система та понижується психічна активність мозку спортсмена. Мета релаксації – розслабити тіло, звільнити мозок від думок, оскільки між тілом і психікою існує тісний зв'язок. Розслабляючись, гравець заспокоюється, а заспокоївшись – розслабляє мускулатуру.
Досліди підтверджують, що коли м’язи тіла розслаблені, то неможливим є відчуття страху, роздратування та будь-які інші негативні емоції. Для їх появи необхідні зусилля і напруження.
Вправи на релаксацію повинні входити до щоденного комплексу кожного спортсмена. Проста вправа на релаксацію: позиція будь-яка (лежачи, сидячи, стоячи), закрити очі, покласти руки на живіт під ребрами, зробити декілька дихальних вправ, розслабити тіло та зосередитись на диханні. Почніть вдихати через ніс, повільно рахуючи до чотирьох. Відчуйте як піднімається грудна клітка, захоплюючи за собою руки, що лежать на верхній частині живота. Зупиніть вдих, затримайте дихання, повільно рахуючи до чотирьох. Повільно видихайте ротом, рахуючи до восьми. Після п’яти глибоких видихів без напруження ви відчуєте, як розслабилось тіло.
Другий метод релаксації: сильно напружити своє тіло, а потім розслабити м’язи окремих його частин у такому порядку: ноги, руки, спина, живіт, шия, обличчя.
Для отримання відповідного ефекту від вправ на релаксацію необхідно виконувати їх так часто, як ігрові завдання. Річ у тому, що невпевненість виявляється у скутості м’язової системи, зокрема через стурбованість щодо результату змагань.
Візуалізація – це здатність бачити, чути відчувати свої рухи «внутрішнім зором», подумки. В процесі візуалізації конкретні дії виконуються в голові, одержуюються видимі зображення та відчуття, а не слова. Нашому мозкові байдуже, відбувається це в реальності чи візуалізується. Уявна практика дозволяє тренувати потрібні нам якості (точність, амплітуду, швидкість руху і т. д.) для вдалого виступу.
Візуалізація успіху скорочує шлях до нього.
Контроль думок. Основоположник нейролінгвістичної психології Річард Бендлер писав: «Наш мозок схожий на механізм без кнопки «Викл». Якщо не контролювати процес мислення, то ти перетворюєшся на пасажира машини, прикутого до заднього сидіння. Машина без водія несеться у невизначеному напрямку. А контролюючи думки, перетворюєшся на водія та ведеш авто у потрібному напрямку».
Ось чому спортсменові необхідно навчитись контролювати власні думки. Розвиваючи позитивне мислення, спортсмен може володіти ситуацією, що виникає. Завжди потрібно вміти у відповідальний момент сказати «стоп!» негативним думкам та перебудуватись на позитив. Необхідно вчитись знаходити позитивний момент, якою би складною не була ситуація. Наприклад, сприйняти стрес як виклик долі, аби з’ясувати, на що спроможний. Для досягнення позитивної реакції корисно запитати себе: «Чого я повинен навчитись у цій ситуації?»
Важливим моментом для спортсмена під час змагальної діяльності, та й не тільки, є вміння контролювати потік внутрішнього мовлення. Шляхом внутрішнього мовлення гравець координує свої дії, мотивує себе та програмує свою поведінку. Ті слова, котрі спортсмен говорить собі впливають на успішність виступу. Тому висловлювання «я не можу» слід замінити на «я доб’юсь», «я програю» – «все одно виграю» і т. д. Слова «тупий» та «віслюк» замінимо на більш конструктивні сентенції «як зіграти краще?» або «що заважає виграти?». Таким чином підвищується самооцінка, зростає впевненість, формується стиль переможця. Необхідно проголосити війну думкам-вірусам, котрі можуть заразити ваш мозок. Уникайте таких слів вірусів, як «ніколи», «не везе», «вище не стрибнеш», «немає сил» і подібних до них.
Доволі часто доводиться стикатись із ситуацією, коли спортсмени не можуть використовувати свої напрацьовані технічні елементи на змаганнях через надмірне хвилювання, перенапруження. У вирішальних моментах вони виявляють легкодухість, переляк, сковуються, допускають прості помилки, не помічають змін у тактиці суперника та й самі не демонструють гнучкості в грі. Більшість із них бурхливо, навіть боляче реагує на прикрі (а часто й незакономірні) помилки та промахи. Після кожного програного очка оглядаються на тренера, демонструють жести відчаю. Як необхідно з цим боротись?
Спортсмен повинен навчитись максимально концентруватись на грі, а ця корисна якість набувається вже на тренуваннях.
Якось Михайла Овчарова, батька і тренера одного з найсильніших гравців Європи, спитали про причини успіху його сина. Він відповів, що найсильнішою рисою Дмитра є вміння максимально сконцентруватись на грі, причому, передусім на тренуваннях.
Важливо відмітити той факт, що концентрація буває різною. Зосередженість на тому, аби не помилитись, заважає успішній грі. Для досягнення максимального результату необхідно концентруватись на власних можливостях у певний момент.
Гравець не повинен давати волю негативним емоціям, наприклад, жалкувати про програний м’яч чи прикру помилку. Думати слід виключно про наступний розіграш. Якщо, на ваш погляд, помилився суддя, то найкраще якнайшвидше забути про це, а не вступати в суперечку з арбітром. Збережена енергія нервів дозволить успішно вирішити наступні складні ігрові ситуації. Вияви негативних емоцій не тільки справляють погане враження на оточення, а й ведуть до втрати концентрації, зводять до нуля всі попередні зусилля та різко зменшують шанси на перемогу.
Завжди потрібно залишатись оптимістом, навіть після програшу, сприймати поразку як добрий досвід для майбутніх спортивних успіхів. Впевненість у власних силах слід виховувати постійно. Не варто поклонятись титулам і високому рейтингові майбутнього суперника. Не переоцінюйте його позитивні якості. Таким чином ви принижуєте свої можливості. На вас не повинна справляти враження гра суперника під час розминки. Завжди потрібно формувати в собі образ переможця, чемпіона.
Проте ніколи не слід недооцінювати суперника. Це призводить до «шапкозакидування», знижує якість гри, а іноді веде до незаслужених та прикрих поразок.
Коментарі
Дописати коментар