Настільний теніс,тактика гри (група 5,2,3)
Для успішної гри в настільний теніс однієї фізичної підготовки недостатньо.
Необхідно не просто бути сильним, швидким, спритним і витривалим, а вміти виявляти ці якості безпосередньо в ігрових умовах, при виконанні подачі та різноманітних ударів. Для цього потрібно добре знати техніку гри в настільний теніс.
Техніка настільного тенісу - це комплекс спеціальних засобів, необхідних спортсмену для успішного ведення гри.
Техніка гри дає можливість вирішувати конкретні тактичні завдання у різних ігрових ситуаціях.
Враховуючи особливості діяльності гравців з настільного тенісу, всі спеціальні рухи та спеціалізовані положення класифікуються на чотири групи:
1) вихідне положення (стійка);
2) переміщення (пересування);
3) способи тримання ракетки (хватки);
4) технічні прийоми (удари).
До введення в гру м'яча, прийому подачі і підготовки до удару тенісист повинен зайняти вихідне положення, яке дає змогу швидко виконати удар. Вихідне положення в настільному тенісі - це таке положення тіла при якому тенісист готується до прийому м'яча, посланого суперником. Вихідне положення (стійка) тенісиста:
· правобічне (правостороння) – з півобертом лівим боком до суперника;
· нейтральне (середня) – обличчям до столу;
· лівобічне (лівостороння) – з півобертом правим боком до суперника.
Вихідне положення кожного гравця індивідуальне. Воно залежить від зросту, довжини рук, фізичних даних, швидкості реакції, координації рухів, техніки і стилю гри, володіння технічним арсеналом ігрових прийомів, а також від індивідуальних особливостей.
Важливо не тільки віднайти відповідну до удара позицію, але й передусім сконцентрувати увагу перед прийомом м'яча. При розсіяній увазі і недостатній зібраності навіть правильна стійка не зможе забезпечити результативність удару.
Спостерігаючи за грою майстра, ви деколи навіть не встигаєте зауважити, як він опинився в тому чи іншому місці. В цьому і полягає майстерність. Виконувати переміщення до м'яча необхідно між ударами, щоб власне до 3 моменту удару бути в потрібному місці.
Основний спосіб переміщення в грі – кроки. Стрибки і ривки неефективні, так як при цьому ви можете легко загубити рівновагу. Крім цього, повернення у вихідне положення, або перехід на нову позицію займе значно більше часу, чим при переміщенні кроками. У грі тенісисти найчастіше використовують наступні способи (різновиди) переміщень:
Однокроковий – кроками, переступанням, випадами (з правої, з лівої ноги, з поворотом тулуба, з нахилом тулуба вперед, у боки);
Багатокроковий – приставними кроками, схрещеними кроками;
Переміщення стрибками (з двох ніг на дві, на одну; з однієї ноги на другу) гравці використовують дуже рідко.
Однокроковий спосіб переміщення використовується гравцями на незначні відстані, або для того, щоб зайняти оптимально правильну позицію. При цьому крок в напрямку м'яча роблять ближньою ногою, а другу ставлять в потрібну для виконання удару позицію. Удар також можна виконувати одночасно з кроком, що значно збільшує його силу.
Переступання використовують для поворотів на місці або незначного переміщення вперед-назад – тенісист нібито переминається з ноги на ногу; випади - в основному для прийому коротких або косих м'ячів, до яких гравцеві потрібно тягнутися.
Приставні кроки використовуються в основному для переміщень вправо вліво. При цьому перший, основний крок виконують ближньою до м'яча ногою, а другу підтягують до основної стійки. Схресні кроки гравці часто використовують при грі в середній чи дальній ігрових зонах.
Спосіб тримання ракетки називають "хваткою". Хватка ракетки звичайно визначає подальше засвоєння техніки гри. Існує два різновиди, або способи тримання ракетки (хватки):
· вертикальна (азійська – так звана хватка "пером");
· горизонтальна (європейська – так звана хватка "ножем").
Основна перевага європейської хватки - це можливість вести гру зліва і з права атакуючими і захисними ударами, без значних переміщень біля столу. В наші дні все більше азійських гравців віддають перевагу цьому "класичному" способу тримання ракетки. Є три різновиди горизонтальної хватки:
· універсальна (ребро ракетки між великим та вказівним пальцями);
· зі зміщенням ребра в сторону великого пальця (підсилює удари тильною стороною ракетки; удари ладанної сторони слабкі);
· зі зміщенням ребра в сторону вказівного пальця (підсилює удари стороною ракетки; удари тильної сторони слабкі).
При підборі ракетки головний критерій, щоб ракетка зручно лежала в руці, вона повинна стати природнім продовженням руки, щоб гравець міг виконувати любі рухи.
В настільному тенісі умовно розрізняють три типи ударів:
· підготовчі – без оберту м'яча і з обертом. Найбільш прості проміжні удари, що використовують гравці вичікуючи зручний м'яч для атаки, зміни позиції та в інших випадках, коли цього вимагають створені обставини. До них належать – поштовховий удар, підставка, підрізка і легкий накат в ближній зоні на столі;
· атакуючи – удари з верхнім обертом м'яча (накати, топспіни, фліпи), плоскі удари по високому м'ячу, контратакуючі удари. Для їх виконання необхідна велика швидкість руху руки, особливо в момент торкання ракетки з м'ячем. Ці удари переважно виконують в ближній від стола зоні;
· захисні – удари з нижнім, верхнім обертом і без оберту м'яча (підрізки, свічки, підставки).
Удар по м'ячу складається з трьох фаз: замах, власне удар і закінчення удару. В сучасному настільному тенісі застосовують понад 20 різноманітних ударів, але для навчання початківців рекомендується 8–10 основних ударів.
До основних технічних прийомів належать: удар-подача; удар-накат; удар-підрізка; удар "топ-спин"; удар "свічка"; удар-підставка.
Усі технічні прийоми виконуються справа та зліва, їх розрізнюють за:
· довжиною траєкторії польоту м'яча – коротка, середня, довга, скорочена;
· місцем виконання технічної дії – з ближньої, дальньої, середньої зони; з лівої, з правої частини столу, із середини;
· рухом частини руки – кистьовий, ліктьовий, плечовий;
· висотою траєкторії польоту м'яча – висока, низька, нормальна, що зависає;
· дистанцією від стола при виконанні прийому – на ближній дистанції, на середній дистанції, на дальній дистанції;
· характером обертання м'яча – з нижнім обертом, з верхнім обертом, з боковим обертом, зі змішаним обертом, без оберту;
· напрямком виконання технічної дії – по діагоналі, по прямій, у середину;
· моментом виконання ударів – з напівльоту, у найвищій точці відскоку, який підіймається і спадає;
· силою виконання технічної дії – сильна, середня, слабка, пригальмована;
· швидкістю польоту м'яча – повільна, середня, швидка.
До групи технічних прийомів без оберту відносяться: поштовх, відкидка, підставка.
До групи технічних прийомів з верхнім обертом відносяться: накат, топ-спін, топс-удар, кручена свіча.
До групи технічних прийомів з нижнім обертом відносяться: зрізка, підрізка, запил, різана свіча.
Особливу групу складають складні технічні прийоми: фінти, укороти, скидки.
Коментарі
Дописати коментар